У каждого -- своя правда и своя мораль. Не стоит судить автора или героя , ведь для адекватной (но не объективной) оценки стоит поставить себя на место литературного персонажа...
...Сергій ще раз байдуже глянув на перехняблений горбатий гребінь старої хати, плюнув у гіржаве відро під призьбою і злісно брязнув дверима. В захаращених сінях на низькій грубці світив насторожено зеленими блюдечками очей невидимий у пітьмі чорний кіт. Хлопець хотів і в них плюнути, але передумав. Переступаючи через високий поріг у низьку “світлицю”, з відчаєм думав: “Знову зараз почнеться – “Ой, Сіроженька, “бичка” приніс?” Як воно мене достало, оте випрохування курива!”
За скрипучим столом посеред похмурої хати мати, відсапуючись (“Знов серце, видно, взяло”) різала в чорну закіптюжену сковорідку тонке сало. А з-під червоної ковдри на ліжку попід стіною лунало безконечне “Ой... Ой... Ой... Ой...” – на кожен видих.
– От і синок прийшов! Скоро й вечеря буде готова – привітала усмішкою стара мати. – Добре, що ти сьогодні раніше з роботи, бо оте нещастя (сердитий кивок зеленим ріжком хустки на ліжок) мене геть замучило. Все “Дай!” і “Дай!” – слухати вже не можу чорта старого!
– Бабка, “бичок” прийшов! – почулось приглушено з-під ковдри (“старий чорт” укрився з головою). Далі ковдра поїхала геть під стіну і над долівкою з кректанням звісились худі ноги, згорбленим тулубом підперши сиву голову з щетинистими запалими щоками. – Дай закурити, га? Ну, будь хоч ти мужчиною! – зажалобили-захлипали відставлені бліді губи. – А то вона мені вже з самого обіду не дає й разочку потягнути... – ображено скривилося лице.
– А цить уже, щоб тобі заклало, брехло старе! Як ти надоїв мені, трубо ієрихонська – замахнулась рушником мати. – Дай хоч роздягнутися дитині!
– От бачиш, як вона мене обижає, курити геть не дає – заголосив сльозливо батько і простягнув здоровою рукою присмаленого мундштука. – Хоч на разочок курнути заправ...
Сергій мовчки шпурнув драпове пальто у куток на стіл, що правив за шафу і, зачіпаючи “площадкою” голу лампочку на дроті, взявся перевдягатись. Але таки не втерпів і повчально проказав:
– Тату, ну скільки пояснювати – курити вам багато не можна. У вас же інсульт головного мозку! А “бичка” я не приніс, “бичками” в нас мати завідує – посміхнувся матері, що вже метушилася з тарілками біля столу.
– Е-е, будеш своїм дітям такі казки розказувати – плаксиво огризнувся старий і люто затріс кулаком з “папиросницею”. – А я з восьми років курю, то легко тепер кинути, га? Я ж больний, ви повинні мені помагати. Ну, я тебе прошу – дай хоч четвертиночку!..
– Саме того, що “больні”, і не можна курити. Після обіду здиміли пів-сигарети, – і по вечері стільки отримаєте. То не я так кажу – врачі!
– До с...аки твоїх врачів і тебе з такою байкою! Понаучувалися з старою мегерою і торочите одне – не можна, не можна! Організм требує своєї дози, а ви за мою пенсію шкодуєте тої нещасної пачки “Прими” купити”! – уже репетував батько.
– Та я вам хоч і всі сигарети віддам, але як відніме ще й праву половину тіла і будете поліном у ліжку лежати, то щоб на мене не ображалися, чули?! – злютився й син.
– А щоб тобі добра не було за такі слова!.. – старий, сахнувшись, злякано замовк – дружина махнула перед його носом важким полотняним рушником. – Бач, вже б’ють мене, вбивають! – заволав він.
– Перестаньте!.. – вигукнув Сергій, і перечепивши ногою віника, кинувся геть з хати.
¦ ¦ ¦
“... Господи, ну що я не так роблю? Чого у мене сім’я не така, як в інших? У завалюсі під солом’яною стріхою живу з двома інвалідами на шиї, і не кидаю ж! А Совість, як Пилип з конопель, все одно кропивою зненацька жалить. "Ображаєш слабого, не помагаєш немічному, курити батькові не даєш – гріхи заробляєш?!" І хто ту кляту мораль видумав – гріхи від чеснот і зло від добра відділив? Ех, його б зараз на моє місце!..
...Коли куріння – гріх, то чеснотою буде моя заборона багато курити батькові (та й то якоюсь урізаною, неповною)? Роблячи здоров’ю добро, наношу його бажанням і волі вибору – зло? Курити не можна, але треба – починається "ломка" без потрібної дози нікотину. Але нікотин вбиває й так уражений мозок – а я ж не хочу, щоб батько вмер, обкурившись!.. Чорт ноги поламає у цій схоластиці! Дідько зна, до чого домудруєшся...
Біблія каже: "Подай води усякому, хто просить її в тебе". А коли б оце старий просив горілки дати – буде гріхом чи ні, коли вволю його просьбу? А як вночі не дає усім спати і я лякаю тим, що наб’ю – грішу чи ні, бо бити не збираюсь?
А чи є узагалі Бог на небі (не вірю!) й де він сидить, коли не бачить, як ми тут мучимось? І якій релігії взагалі можна вірити – всі вони засновані на крові й нетерпимості до інших вір?.."
¦ ¦ ¦
...В хаті стояв млосно-задушливий сморід сечовини – під горщиком біля ліжка розходилася по глиняній долівці темна пляма. А старий батько, покректуючи і, за звичкою постогнуючи, вкривався однією рукою й гірко думав: "Ех, синку, синку! Прошу в тебе помочі як мужчина в мужчини, а ти ще й смієшся... Тряпка, каже, ти батьку, баба, а не мужик, коли сльози за тим нещасним "бичком" ллєш! А дожився б ти до такого стану (за тиждень калікою стати!) – вимолювати те, що недавно сам роздавав – цигарку прокляту... Із здорового раптом інвалідом стати – ти б не заплакав?.. А того й не розуміє, що у полоні козаки не їсти визволителів просили, а люльки доброї пакнути...
А синочок гордий силою – коли набридну із вічною кортячкою-просьбою "закурити", то силоміць в ковдру замотує. Ех!.. Не гордись, лоботрясе, скороминущим, тлінним – за день втратиш, як і я, ту силоньку... На тебе її тратив – щоб у люди вивести. А ти недокурка зараз шкодуєш батькові!"
¦ ¦ ¦
...Старі ходики невтомно молотили ціпами секунд опівнічну тишу, а Сергій все писав і писав. Мати стиха постогнувала в короткому сні, батько теж ніби притих, тож Сергій напружено працював. Він навіть телефон перемкнув на нічний режим – щоб ніщо не відволікало. Лише настільна лампа яскравою тінню ганялася за скрипучою авторучкою по листках списаних паперів.
...Аж раптом червона ковдра скрикнула вві сні, далі запозіхала, почімхалась рукою за вухом і заворушилась. Батько, йойкаючи, сів на ліжку. Сергій насторожився. Так і є!
– Ой, Сіроженька!.. (Неголосно). Може, даси хоч на три рази затягнутися, га?
– Тату, ну я ж вас просив – не заважайте! В мене завтра презентація нової виставки в Інтернеті, не заважайте мені, я працюю.
– Ну, дай хоч на разок ... то не заважатиму.
– Не дам, я сказав! Немає в мене!
Батько ліг. Кілька хвилин було тихо. Лише одуріла від голоду муха настирно билася у темне вікно. Та через якийсь час з-під ковдри почулося приглушене хлипання. А далі, по-бабському підвиваючи, старий захлипав на всю хату: "Дайте "бичка", бо людей буду кликати!"
– Та заткнешся ти, чи ні?!! – з люттю вигукнув Сергій, аж мати кинулась.
– Га?!. Що ви тут – б’єтеся вже, чи що?..
– То він мене бити хоче, батькові рота затикає, шмаркач!
– А таки відлупцюю, бо несила далі терпіти того "бичка"! – зірвався коршуном син і вхопив батька, що знов сидів скраю ліжка, за груди. Із перекривленим лицем Сергій так трусонув старого за плечі, що в того аж голова мотнулася назад.
Від змаху раптова сльоза зірвалася у батька з очей і впала синові на руку. Наче вогнем запекло Сергія у тому місці, — аж він розгублено завмер, зі страхом втупившись на свої руки. А з-під них злякано дивилися на Сергія блискучі від сліз очі старого батька. Дивились — і не пізнавали сина...
